Історія школи

Станція Цареконстантинівка виникла в зв’язку з побудовою залізниці, яка поєднала міста Пологи і Волноваха. В експлуатацію залізниця здана в 1905 році, хоча потяги пішли раніше.

Власне селище започаткували перші дві будівлі, побудовані для геодезистів, топографів та прокладчиків залізничної траси. Це були споруди типа барака. 3 часом кількість будинків зросла. Утворилось селище Комиш, жителі якого працювали на залізниці.

Для дітей цих робітників в 1922 році і було відкрито Цареконстантинівську початкову школу Єкатиренославської залізничної дороги.

У школі працювало подружжя Бабич, вихідці з Гуляйполя.

У школі діяли 1-4 класи, самостійного приміщення школа не мала: у приміщенні вокзалу було виділено одну кімнату, де і вчились у дві зміни класи-комбінати. Через 4 роки, в 1927 році школа почала називатися Цареконстантинівська неповна середня школа. Школу почали відвідувати учні з Новокамянки, Червоного Озера. Очолював школу директор Поторока, який безпосередньо підпорядковувався управлінню залізничної дороги в Єкатиренославі.

У цей час школу було переведено у приміщення на станцію Токмачка, де був пустуючий вокзал. Споруда вокзалу була добротною, її побудували німці в 1912-1914 роках, коли прокладалась залізнична колія на Федорівку.

В 1939 році у школі відкрили 8 класів і вона стала називатися Цареконстянтинівська школа №74. її наступним директором став Натока Ілля Кононович.

В 1940 році у школі було створену первинну комсомольську організацію.

Перед війною в 1939 році школа змінила адресу: вона була перенесена у Цареконстянтинівку у приміщення сучасного будинку побуту. В роки війни школа була закрита, бо німці проголосили, що навчання може бути запроваджене тільки початкове

(1-4 класи). У приміщенні школи проживали німці – залізничники. А чотирирічну школу відкрили по вулиці Вокзальній, у будинку, що належав до війни МТС. Завідував школою Отрішко ВасильІванович.

Відступаючи, німці підпалили дах школи, проте стіни вціліли. Вчителі і діти самотужки відбудували школу після звільнення у 1943 році. Школа відновила свою діяльність у 1944 році. Приміщення було невелике, а дітей шкільного віку багато, тому що було багато переростків. I в роки війни діти в школу не ходили. Класи були переповнені, класних кімнат не вистачало. Тому класні кімнати розташували у пустуючих будинках залізничників. Школа працювала у 3 зміни, 4 зміна (ШРМ) – закінчувалась об 11 годині вечора.

Л.П Павличко згадує: Я вчилась у 2 класі відповідно до свого віку, мені було 10 років, а поруч сиділи діти на 2-3 роки старші за мене.

Т.І. Симоненко про проблеми школи: Були якісь столи, карти. З дому приносили табуретки. Електрики не було, вечорами класи освітлювали гасовими лампами.

В 1954 році відбувся I випуск 10-класників. Складні умови для функціонування школи породили поштовх до пошуків можливості побудувати нову споруду.

Великий вклад у реалізацію цієї задачі вніс Барабаш Федір

Миколайович начальник навчальних закладів Сталінської залізничної дороги, наш земляк. Оскільки будівництво нової школи у Цареконстянтинівці не планувалося, він порадив написати колективні листи за підписом батьків дітей школи I Секретарю ЦК КПРС М. С. Хрущову і Міністру шляхів сполучення Бещеву.

Під листом підписалися більше 1000 чоловік, в тому числі всі залізничники. В листі були описані всі складності навчально –виховного процесу в зв`язку з невідповідними приміщеннями. Реакція на лист у міністерство була така: „ Навіщо написали Хрущову?!. На особистий прийом у Москву викликали організаторів написання листа, бо такі колективні запити тоді не практикувались, це був сміливий крок зі сторони наших односельчан.

А у школу з ЦК КПРС, обкому, райкому, партії приїхала комісія для перевірки колективного листа. Комісія зробила висновок побудувати нове приміщення школи. Тодішній I Секретар райкому партії Слабоченко мав намір будувати школу в Куйбишеві. Тому мешканці Комиш-3орі направили до Москви у Міністерство шляхів сполучення нову делегацію, до якої входив і вчитель історії Гутнєв А.С. саме тоді міністром Бещевим і було конкретизовано, що саме в Цареконстантинівці для дітей залізничників буде будуватись нове приміщення школи. Причому планувалось, що школа має бути побудована у мінімальні строки – за 2 роки. Це мала бути школа-інтернат на 520 місць (інтернат був призначений для дітей, будочників), 3-поверховий корпус школи, 3-поверховий житловий корпус, 2- поверхова адміністративна споруда і майстерні. Це все будівництво мало фінансуватись Міністерством шляхів сполучення. Але саме в період будівництва нового приміщення школи було прийнято постанову ЦК КПРС, яка в порядку експерименту мала передати всі залізничні школи під управління Міністерства освіти. Це стосувалось 4 Радянських республік, в тому числі й України.

Передача була здійснена в листопаді 1960 року нова споруда школи почала функціонувати як навчальний заклад.

Але оскільки Міністерство шляхів сполучення більше не опікувалося питаннями залізничних шкіл, відповідно воно припинили фінансування. А на цей момент передачі збудованим виявилось лише приміщення школи. Тоді всі інші грандіозні задуми не були втілені в життя.

Цікавою сторінкою у будівництві нового приміщення є і історія власне самого будівництва.

Воно почалося у 1958 році. Спочатку підготовчі роботи здійснювали спеціалісти залізничної дороги, санстанції, пожежники, землевпорядники. Під будівництво було виділено територію сучасного стадіону. Але комісія була проти, і запропонувала місце сучасного положення школи. Проте це Були землі колгоспу “Україна”. Для будівництва школи потрібні були 5 гектарів землі, так як треба було будувати цілий комплекс і насаджувати сад. Колгосп відмовився виділити ці землі, почалась своєрідна боротьба між прихильниками і противниками передання землі школі. Врешті в с. Червоному Озері в БК було зібрано загально-колгоспні збори, які і ухвалили передати площу в 3 га для будівництва школи, бо діти колгоспників “Україна” теж навчались у нашій школі. Рішення було ухвалено у райвиконкомі.

Далі почалось безпосередні будівничі роботи, привезли бетонні блоки, інкерманський природній вапняк з Криму.

Працювало багато техніки.

Роботи виконувались Дорбутом Сталінської залізниці, як тимчасові робітники використовувались Комиш-3орянці, причому їм виплачували, навіть командировочні.

Школу було здано в експлуатацію в листопаді 1960 р

Новобудова була умебльована шафами, партами. Для цього залізниця надала 2 вагони лісу та 55 тисяч карбованців. Управління станції перерахувало придбання наочностей, за якою їздили 4 машинами до Дніпропетровська.

Там закупили і єдину на той час і школах району новітню метеорологічну станцію вартістю 5 тисяч карбованців.

3 1961 року Цареконстянтинівську середню школу було перейменовано в Комиш-3орянську.

3 1968 року вона має назву Комиш-3орянська ЗОШ І-ІІІ ступенів. Школа продовжує ті кращі традиції, які були започатковані у минулі десятиліття, звичайно, враховуючи реалії сьогодні.